НещАнВол звернулася до УГСПЛ з проханням про допомогу у травні 2018 року у зв’язку з тим, що її розлучили з п’ятимісячним сином, бо обидва захворіли на туберкульоз в місцях позбавлення волі. Органи опіки і піклування мотивували своє втручання тим, що хвора клієнтка становила загрозу для здоров’я дитини, і подали позов про відібрання дитини на рік. Клієнтку відправили лікуватися до спеціалізованої колонії в Тернопільській області, а дитину забрали до дитячих закладів. Проте сина НещАнВол не повертали навіть після того, як її туберкульоз вдалося подолати.

Спочатку була здійснена спроба звільнити НещАнВол за місцем відбування покарання – у суді міста Збаража. Проте суддів не переконали аргументи про численні захворювання дитини і те, що вона потребує спеціалізованого догляду і материнської підтримки. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у клопотання про звільнення, аргументуючи це кримінальним минулим клієнтки. Оскільки це очевидно суперечило фактам справи, юристи УГСПЛ вирішили спробувати звернутися до суду ще раз, цього разу у Києві, куди перевели клієнтку.

Адвокатам вдалося зібрати докази того, що НещАнВол пройшла активну фазу лікування від туберкульозу і не становить загрози для дитини. Після того, як ці докази були передані до суду, органи опіки і піклування відмовилися від позову та дали висновок про доцільність повернення дитини матері. Потім адвокати підготували нове звернення до суду щодо звільнення НещАнВол.  1 березня 2019 року клієнтка та її син залишили стіни Київського СІЗО.

16 травня 2019 року Центр стратегічного судового захисту (ЦСС) УГСПЛ виграв в Європейському суді з прав людини прецедентну справу Logvinenko v. Ukraine.

Пан Логвіненко – довічник, який відбуває покарання у Дніпропетровській виправній колонії № 89. Він має ВІЛ та туберкульоз, і у 2011 році ЄСПЛ вже констатував, що Україна не лікувала його від цих захворювань. В той час, як ситуація з антиретровірусною терапією для ВІЛ позитивних в’язнів останніми роками покращилася, лікування туберкульозу та гепатиту залишається на вкрай низькому рівні.

Держава не заперечує системність проблеми, проте вирішувати її не квапиться, що чудово ілюструє справа Логвіненка – у 2001 році він мав малоінтенсивну туберкульозну інфекцію у частці правої легені, через неналежне лікування в колоніях інфекційний процес поширився на обидві легені, набув хронічного характеру,  призвів  до руйнування тканин і виникнення туберкулом, а також розвитку хронічного бронхіту та гепатиту С.

Рішення у справі ЄСПЛ прийнято дуже швидко – адже адвокати УГСПЛ відкоментували позицію Уряду України тільки у вересні 2018 року. Зазвичай розгляд справи міг зайняти ще 2-3 роки.

Окрема увага у справі приділяється неналежним умовам тримання заявника в колонії – тіснота, вогкість і холод у камерах, недостатність прогулянок на свіжому повітрі та заходів гігієни, погане світло і харчування. Це перше рішення ЄСПЛ стосовно виправної колонії № 89 у Дніпропетровську.

ЄСПЛ постановив, що було порушення статей 3 і 13 Конвенції з огляду на невідповідні умови утримання під вартою та відсутність ефективного національного засобу правового захисту в цьому відношенні та зобов’язав державу Україна виплатити заявнику протягом трьох місяців суму еквіваленту 13,500 Евро у валюті держави-відповідача.

ЄСПЛ також відзначив, що пан Логвіненко не має ефективних засобів правового захисту всередині країни – ні суд, ні прокуратура не здатні вирішити його проблему. Забезпечення засуджених лікуванням та проведення необхідних обстежень стане можливо лише у разі якісної, а не формальної реформи охорони здоров’я в пенітенціарній системі.

КраОлОл керував транспортним засобом, яке є єдиним джерелом доходу для його сім’ї, його зупинили поліцейські. Вони повідомили йому, що знають про те, що він на ЗПТ. Запропонували «полюбовно» вирішити питання, і за 8000 гривень не їхати з ними на огляд в наркологію.

КраОлОл. відмовився дати хабар і поїхав на огляд, оскільки крім метадону не приймав ніяких наркотиків.

У наркології зробили тільки аналіз, ніхто його не оглядав, лікар сказав поліцейським, що тест на наркотики нічого не показав, після чого поліцейські про щось довго шепотілися з лікарем і домовилися з ним на те, щоб зробити розширений аналіз. Ніяких документів при КраОлОл поліцейські не складали, йому повернули права і він був упевнений, що все в порядку.

Випадково, звернувшись до юриста він розповів про цей випадок, як про курйозний. Однак, юрист провів перевірку і з’ясував в наркології, що поліцейським лікар видав Висновок про те, що КраОлОл знаходився в стані наркотичного сп’яніння. Юрист УГСПЛ взяв цю справу, щоб допомоги пацієнту замісної терапії та створити судовий прецедент щодо керування транспортними засобами клієнтами програми ЗПТ, зниження дискримінації до пацієнтів ЗПТ з боку суду.

Юристом було складено та направлено скаргу головному лікарю ОНД щодо незаконних дій лікаря токсикологічної лабораторії, витребуваний Акт огляду та Висновок про стан сп’яніння, надано юридичну допомогу у суді при розгляді справи. В результаті цього 28 лютого 2020 р. було отримано рішення суду, яким провадження у справі про притягнення КраОлОл до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП (Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції), було закрито, в зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

До юриста приймальні звернулась клієнтка пані О., яка живе з ВІЛ, із скаргою на неправомірні дії з боку медичного працівника міської лікарні, яка розповсюдила інформацію про статус заявника (розказала своїм рідним, а ті в свою чергу поширили далі інформацію про статус клієнти по місту).

Юрист надав юридичний супровід у справі із притягнення до кримінальної відповідальності працівника медичного закладу за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 132 КК України. А саме, він надав допомогу у складанні заяви про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 132 КК України, проконсультував клієнту  щодо першочергових дій при подачі заяви про вчинення злочину до поліції, а також роз’яснив клієнтці про права заявника під час досудового розслідування.

Заява про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 132 КК України була подана до місцевого відділу поліції.

У листопаді 2018 року в рамках одного з кримінальних проваджень слідчі прокуратури почали вимагати через суд, аби співробітники Центру передали їм цілу низку документів. Серед них був і журнал звернень зі списками людей, інфікованих ВІЛ.

Головна лікарка Луганського обласного СНІД-Центру звернулась за юридичною допомогою до адвоката із Української Гельсінської спілки з прав людини з метою захисту медичної таємниці пацієнтів. Адвокати дійшли висновку що, в рамках саме того кримінального провадження, в рамках якого вимагали списки ВІЛ-позитивних людей, вони були абсолютно непотрібні: адже кримінальне провадження стосувалось використання бюджетних коштів.

Тоді УГСПЛ почала юридичну боротьбу проти прокуратури. Спочатку юристи спробували оскаржити ухвалу щодо надання списків в апеляції, але їм це не вдалося, оскільки за законом ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню. Тоді адвокат подала заяву про роз’яснення судового рішення. В ній вона попросила роз’яснити, які саме дані потрібно надати для цього розслідування, і чи дійсно для нього так необхідні списки ВІЛ-інфікованих людей, які звернулися до Луганського обласного СНІД-Центру. Правозахисниця наполягала, що інформація про людей, які мають ВІЛ, не потрібна в рамках кримінального провадження.

Суддя розглянула цю заяву і погодилася, що медична таємниця, яка охороняється законом, має бути збережена. 14 січня 2019 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області  роз’яснив свою попередню ухвалу про надання тимчасового доступу до охоронюваної законом таємниці і вказав, що судом надано дозвіл на доступ до документів, але не до прізвищ пацієнтів, відповідно медична таємниця була захищена.

До приймальні УГЛСП у м. Рівному звернулась мати громадянина України – пана В., який перебуває на території Республіки Білорусь, в одній з пенітенціарних установ. Пан В.  — людина, що живе з ВІЛ, за весь час перебування в місцях несвободи не отримував АРВ-терапію та почав відчувати погіршення стану здоров’я. Мати прямого зв’язку з сином не мала, зверталась в одне з консульств України на території Білорусі з проханням допомогти у вирішенні ситуації та зустрітися з її сином, проте чіткої відповіді так і не отримала.

Юристи УГСПЛ звернулись до однієї з партнерських білоруських організацій, які допомагають людям, що живуть з ВІЛ з проханням про допомогу у вирішенні ситуації.

Окрім цього, в інтересах матері та її сина від імені приймальні УГСПЛ було направлено лист до консульського відділу МЗС України, Консульства та посольства в Білорусі та Уповноваженого з прав людини щодо ситуації, яка склалася та проханням про терміновий розгляд.

У результаті всіх цих дій пан В. отримав належне лікування в місцях позбавлення волі. Від Консульства України надійшов лист про те, що білоруською пенітенціарною установою надіслано лист-підтвердження, що пана В. нарешті оглянув лікар та призначили АРВ-терапію.

Окрім цього, з матір’ю В. особисто зв’язались щодо інформації у листі.

Таким чином, завдяки спільним зусиллям з білоруськими колегами, пан В. нарешті почав отримувати

АРВ-терапію, а його матір дізналася актуальну інформацію про стан здоров’я свого сина та шляхи подачі клопотання щодо його повернення до України.