“Стамбульська конвенція – це про неприйняття насильства, це про відмежування нас від культур для яких насильсво — це норма”
Шановні народні депутати, брати і сестри, побратими!
Сьогодні питання ратифікації Стамбульської конвенції постало на тлі загальнонаціонального спротиву насильству. Розгляд і оцінка цього законопроекту має відбуватися зовсім під іншим кутом зору, ніж його усі попередні обговорення.
Війна. Повномасштабна війна в Україні триває вже 117-ту добу. Війна позначилася на всіх сферах життя, пройшлася по нашим тілам і душам. Чинячи спротив насильству, ми втрачаємо найкращих. Страшне обличчя війни проявляється і на полі бою, і у мирному житті. Насильство є потворним явищем, яке зачіпає як жінок, так і чоловіків. Воно притаманно і маніфестує у відсталих суспільствах. Яскравим прикладом є російське суспільство, яке толерує насильство і щодо себе, і щодо інших. Проте, враховуючи пост-травматичний синдром, який переживатимуть не лише бійці ЗСУ, але й всі хто зіткнувся з жахами війни, ми повинні усвідомити, що насильство матиме прояв і після війни. Ми не можемо його повністю зупинити, але точно зможемо значно зменшити, маючи в законодавстві інструментарій Стамбульської конвенції. Сексуальне насильство в різних формах поширюється з місць воєнних дій в родини, перетворюючись на домашнє насильство.
Церква. Церква ніколи не стояла осторонь насильства. Це місце сповіді і пошуку порятунку. В документах Ради Церков ви також віднайдете документи, які закликають запобігання насильству. Насильство для Церкви є неприйнятним. То чи не час Церкві і світському суспільству об’єднатися і взяти на озброєння всі інструменти протидії насильству: від молитви до права? Ми маємо боротися і припинити не лише насильство зі сторони загарбників, але й насильство як явище у вільній незалежній Україні. Тим ми і відрізняємося від московитів.
Збройна агресія, страх бути позбавленим життя, здоров’я, домівки, роботи, джерел до існування і багато інших негативних факторів – це і є ті чинники, які впливають на те, що домашнє насильство може прийти навіть в ті дома українців, де його ніколи не було Водночас, жертва насильства не може розраховувати на будь-який захист, адже «не на часі». ЇЇ проблеми «не на часі», її страхи та переживання «не на часі», її здоров’я та життя, життя і здоровʼя її дітей і батьків «не на часі», адже є більш важливіші державні справи.
Статус кандидата до ЄС. Символічно, що ми повертаємося до розгляду цього законопроекту в період, коли ми маємо ще раз переконати європейську спільноту, що ми є справжніми прихильниками високих стандартів прав людини. Лише кілька днів тому, 17 червня, Європейська комісія офіційно рекомендувала надати Україні статус кандидата на вступ в Європейський Союз, а офіційне рішення щодо статусу для України мають ухвалити на саміті лідерів ЄС 23 червня. Таке рішення, ухвалене саме зараз, є вкрай необхідним. Тому жодних аргументів на кшталт «не на часі» не має бути!
Зараз саме той час, найзручніший і вдалий час для ратифікації Стамбульської конвенції. Підтримка її ратифікації – це ще один доказ, що ми боронимо європейські цінності і на полі бою, і будемо боронити у мирному житті. Ратифікація Стамбульської конвенції Парламентом – це підтримка колосальних зусиль Президента та дипломатичного корпусу країни на їх полі бою – набуття статусу країни-кандидата, запровадження санкцій проти тих, для кого насильство- це норма, та надання нам зброї. Сьогодні для протидії насильству нам потрібна зброя, завтра – СЛОВО і ПРАВО.
Ратифікації Стамбульської конвенції – це тест на зрілість суспільства. Це показник того, що ми сильні і віддані високим стандартам та цінностям в сфері прав людини. Відтак реалізація документа після його ухвалення Верховною Радою матиме колосальний вплив і на імідж України, і в частині послідовного виконання міжнародних зобов’язань у сфері прав та основоположних свобод людини. Ми демонструємо дорослість суспільства у визнанні таких явищ, як домашнє насильство та насильства за ознакою статі. Ми демонструємо готовність суспільства гарантувати її захист від таких потворних явищ.
Цей міжнародний договір Ради Європи передбачає криміналізацію насильства, домашнього насильства, переслідування, примусових шлюбів та абортів, стерилізації тощо. Це ефективний механізм боротьби із наслідками “руського міра” у вільній Україні.
З моменту підписанні Стамбульської конвенції минуло 11 років, 8 з яких Україна була у стані війни з країною, яка не ратифікувала Стамбульську конвенцію, бо для неї насильство – це норма. Невже нас, як невігласів російського світу, досі лякає категорія “гендер” і ми не знаємо його значення в контексті європейської правової доктрини та практики Європейського суду з прав людини? Стамбульська конвенція – це не документ про гендер! Це документ про захист усіх від насильства! Термін «гендер» – це не підміна термінів «чоловіки» та «жінки» або спростування традиційних родин. Гендер – це не ключове поняття Конвенції, він відіграє лише допоміжну роль і покликаний допомогти адекватно реагувати на насильство в контексті поширеної нерівності між жінками й чоловіками, наявних стереотипів, гендерних ролей і дискримінації жінок.
Відтак Стамбульська конвенція – це про неприйняття насильства, це про відмежування нас від культур для яких насильство – це норма. Це і є ключовим спрямуванням та завданням Стамбульської конвенції! І я закликаю депутатський корпус України підтримати боротьбу з насильством, і підтримати Президента України.
