Людина VS Стигма: Як сьогодні живуть люди з ВІЛ в Україні – нове дослідження БО «Мережа»
Індекс стигми та дискримінації по відношенню до ЛЖВ в Україні падає, але залишається високим рівень самостигматизаціі у людей, що живуть ВІЛ.
Більше 50% звинувачують себе в діагнозі, 48% відчувають почуття провини, більше 40% страждають від заниженої самооцінки і сорому, а 16% замислювалися про самогубство. Про це говорять результати третьої хвилі дослідження «Показник рівня стигми ЛЖВ – Індекс Стигми 2016» в Україні, яке презентувала БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД»
«Діагноз ВІЛ не є загрозою. Постановка діагнозу є шансом жити далі, – говорить Дмитро Шерембей, голова Координаційної ради Мережі. – На жаль, ми маємо специфічну спадщину в галузі культури і ставлення до людей з діагнозом. Колосальна кількість людей з ВІЛ ставляться до свого діагнозу як до моральної оцінки. Цей факт говорить про те, що в першу чергу допомоги потребуює не оточення ВІЛ-позитивної людини, а самі люди з діагнозом ВІЛ. Нав’язаний стереотип про те, що хвороба може бути характеристикою – неправда, якій повірили 80% ЛЖВ. На сьогодні через цей міф величезна кількість людей бояться знати правду про стан свого здоров’я»
Дослідження спрямоване на виявлення випадків порушення прав ВІЛ-позитивного співтовариства, оцінку упереджень до людей з ВІЛ в суспільстві і рівень самостигматизаціі у пацієнтів з вірусом імунодефіциту. Дослідження проводилося як серед представників основних груп ризику, таких як споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН), ув’язнені, представники ЛГБТ, секс-бізнесу, внутрішньо переміщені особи (ВПО), так і загального населення. У дослідженні взяли участь 1 500 осіб з 12 регіонів України.
Про ставлення
Індекс стигми в 2016 році серед основних груп ризику досягає 48% в середовищі СІН, 20% по відношенню до ув’язнених, 4% в середовищі ЛГБТ, 1% серед представників секс-бізнесу та 4% серед ВПО. Індекс стигми ЛЖВ, які не належать ні до однієї з груп ризику – 46%.
Найбільш високий рівень самостигматизаціі серед ЛГБТ – 80%, працівників комерційного сексу – 86%, і в середовищі СІН – 76%.
Рівень ВІЛ-позитивних українців, які піддавали себе самодискримінуючим рішенням упав до 56% в порівнянні з 62% у 2013 році. Серед найчастіших рішень: більше не мати дітей (39%), уникати відвідування поліклінік, навіть якщо є така необхідність (13% опитаних в 2016 р, замість 21% в 2013 р), не вступати в шлюб (21% в 2016 р як і в 2013 р), ізолюватися від родини і близьких (13% в 2016 р замість 17% в 2013 р), не мати більше сексуальних контактів (18% в 2016 р залишилися на рівні 2013 р).
Якщо говорити про соціальне середовище, те рівень стигми до ЛЖВ в порівнянні з 2013 роком залишається на колишньому рівні – 2%. ВІЛ + люди все ще стикаються з проблемою працевлаштування через статус, але цей показник впав в порівнянні з 2013 роком. З відмовою прийняття на роботу зіткнулися 1% опитаних (3% у 2013 році), 2% втратили роботу через розкриття ВІЛ-статусу (3% у 2013 році).
Про медицину та доступ до лікування
У сфері медицини видно позитивну динаміку. Так, з 2013 році відсоток ВІЛ+ пацієнтів, яким відмовили в медичній допомозі через статус знизився до 8%, в порівнянні з 11% в 2013 році. При цьому рівень відмов у звичайних поліклініках вище, ніж в СНІД-центрах, навіть з огляду на те, що ВІЛ+ пацієнти туди звертаються рідше, ніж в центри СНІДу. Також впав відсоток розголошення ВІЛ-статусу медичними працівниками, з 23% в 2013 році до 15% в 2016 році.
10% опитаних отримали від медпрацівників пораду не заводити дітей (у 2013 році 15%), 3% запропонували пройти стерилізацію (4% в 2013 році). При цьому поради не мати дітей частіше отримують жінки – 17% проти 4% опитаних. З них 5% жінок пропонують стерилізацію, тоді як у чоловіків цей показник дорівнює 0,5%.
Говорячи про лікування, 95% опитаних респондентів у 2016 році зазначили, що мають доступ до АРВ-терапії (у 2013 році цей показник був на рівні 91%). Серед учасників опитування 78% приймають АРТ, 2013 року їх кількість досягала 60%.
Так, початок прийому АРТ 70% опитаних відкладали через об’єктивні причини. 38% причиною зволікання назвали страх, пов’язаний зі стигмою. Так, 16% з них боялися зустрічі із знайомими в центрах СНІДу, 14% побоювалися розкриття статусу з боку медичного працівника, у 10% опитаних був страх, що на них будуть дивитися як на представника групи ризику 6% мали негативний досвід спілкування з медиками , 4% не хотіли повідомляти партнеру, що отримують медичну допомогу, 2% назвали неможливим отримувати медичну допомогу в робочий час без розкриття статусу.
Повне дослідження дивіться за посиланням
https://issuu.com/network_of_plwh/docs/presentstion_stigma_index_2016_resu?e=6294731%2F39426436
