dir->/media/actions/uchast-u-p-dgotovts-zv-tu-z-konvents-pro-l-kv-dats-yu-vs-kh-form-diskrim-nats-shchodo-zh-nok/

ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» та Об’єднання жінок, яких торкнулась епідемія ВІЛ «Позитивні жінки» увійшли до складу робочої групи з підготовки державної об’єднаної восьмої та дев’ятої доповіді щодо виконання Україною Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та підготовки національного звіту про виконання рішень 4-ї Всесвітньої конференції зі становища жінок та 23-ї спеціальної сесії ГА ООН. Підготовка документів організована Департаментом сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми Міністерства соціальної політики.

Участь у робочих зустрічах надала можливість озвучити не тільки досягнення останніх років, але і зазначити проблемні сфери у забезпеченні прав ВІЛ-позитивних жінок та жінок, що належать до маргіналізованих груп. Зокрема, були зазначені такі проблеми, як ускладнений доступ вагітних жінок-споживачок наркотиків до послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, обмежений доступ ВІЛ-позитивних жінок до допоміжних репродуктивних технологій, незадовільні умови у забезпеченні гігієнічних потреб і медичного забезпечення жінок, які знаходяться в місцях позбавлення волі. ВІЛ-позитивні жінки частіше потерпають від різних форм насильства через свій ВІЛ-позитивний статус, що також впливає на доступ до послуг. Крім того, насильство може бути причиною інфікування ВІЛ. Найбільше страждають від ситуацій насильства ВІЛ-позитивні жінки, котрі є споживачками ін’єкційних наркотиків, та жінки комерційного сексу. За результатами досліджень Мережі ЛЖВ, уразливу до домашнього насильства групу також становлять вагітні жінки та жінки з дітьми. Поза увагою держави залишається проблема насильства щодо трансгендерних жінок та лесбійок.

Експертки також зазначали, що шкільна освіта не завжди сприяє розвитку рівності та егалітарності, нерідко відтворюючи гендерні упередження щодо соціальних ролей жінок і чоловіків у суспільстві. «Гендерні норми, що існують в українському суспільстві, проявляються в різних очікуваннях до поведінки людей в залежності від статі. Це стосується ідеалів маскулінності і фемінності, уявлень про “справжнього чоловіка” та “справжню жінку”; це звичні правила і практики, що структурують наш досвід як жінок чи чоловіків. Гендерні норми також впливають і на здоров’я. Скажімо, якщо чоловік домінує в прийнятті рішень в гетеросексуальних інтимних стосунках, це обмежує жіночу автономію, наприклад, позбавляючи жінку можливості впливати на використання презерватива під час сексу. Як відомо, використання презерватива важливе для профілактики ВІЛ та ІПСШ. За даними МОЗ, аналіз шляхів передачі ВІЛ показав, що наразі найбільш поширений шлях інфікування жінок ‒ через статеві контакти з ВІЛ-позитивними чоловіками (66,4% у 2012 р. та 68,8% у 2013 р.). Гендерна нерівність також проявляється в уявленнях, що хатня робота та догляд за дітьми чи хворими членами родини не є “чоловічою справою”. Такі уявлення виправдовують несправедливий гендерний розподіл праці. “Подвійний тягар”, або т. зв. “друга зміна”, у жінок, які виконують левову частку хатньої роботи та догляду за членами сім'ї на додаток до роботи поза домом, зокрема, може створювати бар’єри для жінок у доступі до медичних або інших послуг», ‒ зазначає Леся Пагуліч, старший фахівець відділу адвокації та юридичної підтримки ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ». Леся Пагуліч додає: «Гендерні норми ‒ це не просто хибні чи шкідливі стереотипи про жінок і чоловіків; вони віддзеркалюють соціальну структуру ієрархій та нерівностей, що проявляються в привілеях для однієї групи та дискримінації іншої. Тому зміна існуючих гендерних норм є непростим завданням. Одним із основних принципів соціальної політики, націленої на подолання дискримінації, має бути підтримка гендерної рівності та забезпечення прав людини, охорона здоров'я, сприяння всебічній участі жінок і дівчат у прийнятті рішень. Інший важливий принцип послідовної гендерно чутливої політики, який мусить враховувати держава, ‒ це інтерсекційність та чутливість до різноманіття, тобто розуміння, що жінки не є однорідною соціальною групою. Такі фактори, як етнічність, ВІЛ-статус, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, інвалідність, соціально-економічні умови, впливають на становище окремих жінок та можуть на практиці означати подвійну чи потрійну дискримінацію».

Зазначені проблеми потребують уваги для подальшого розвитку політики, скерованої на подолання дискримінації жінок та досягнення гендерної рівності, а також подолання епідемії ВІЛ в Україні.

Для довідки:

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок ‒ це основоположний міжнародний документ, який стверджує принципи основних прав людини і рівності для жінок. Конвенція була прийнята у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН і набула чинності у 1981 році. У тих країнах, що ратифікували Конвенцію (187 з 194), жінки у партнерстві із урядом працювали над поліпшенням становища жінок і дівчат, змінами законів і політик для створення рівних прав і можливостей для жінок та їх сімей. Україна ратифікувала Конвенцію у 1981 році.